Казка Фрейї. Талія Тук

Двалін Брудний, Берлінг Зігнутий, Грер Жахливий, Альфрік Гидкий. Четверо древніх гномів стоять переді мною, покриті сажею з їх кузень, огорнені запахом диму. Вони були братами, старі, потворні і гидкі, навіть не в половину мого зросту. Найстарший і найпотворніший з них тримає у своїх мозолястих руках найвишуканішу річ, яку я бачила за своє довге життя. Як вогонь його колір, незрівнянного намиста, викуваного із безсмертного золота та бурштину, що міниться сотнями тіней: від темно-золотого вогника, що вже потухає, до діамантового сяйва теплих сонячних променів, до жовтизни блискавки. Його тонке мереживо складається із переплетених тіл тварин, вилитих у золоті, лебедів, кішок, ластівок. Навіть бурштинова застібка зображує бурштиноокого кота, що саме зловив до свого рота золоту рибу. Така чарівність, така краса. Я одразу зрозуміла, що воно пасуватиме до мого золотого волосся і шкіри кольору найтоншої порцеляни, воно відбиватиметься у моїх синіх очах, так ніби ця річ була виготовлена із думкою про мене. Можливо, так і було, адже їх очі розкривали їх бажання спокусити мене.

'The Heroes of Asgard, tales from Scandinavian Mythology', by A & E Keary, 1930

Я запропонувала їм срібло взамін за намисто, золото, дорогоцінні камені, рідкісні і коштовні. Від усього вони відмовились. Які ж камені зможуть здивувати прадавніх гномів-шукачів? Тоді я зрозуміла про що вони проситимуть мене. І зблідла.

Мій погляд знову зупинився на шикарному намисті. Його камені палали, як зорі, що падають з неба. Я кивнула.

Наступної ночі я відчинила двері і швидко стримала посмішку. За дверима стояв Двалін, одягнений у його найкращий одяг. Так він думав. Потертий суртюк, в якому виднілись старі нитки золота, потертий кожух і такий же потертий капелюх. Він причесав волосся і бороду, викупався. Це не допомогло його зовнішності, але я була вдячна, що він був чистий. Я ввічливо із грацією досвідченої куртизанки запросила його всередину.

Я зносила його кохання із рішучістю, пам'ятаючи про чудове намисто, що буде моїм. На щастя все закінчилось швидко. Він пішов, а я набрала собі ванну.

Другої ночі прийшов Грер. Стоячи під дверима, простягнув мені ромашку, неначе сором'язливий школяр. Я сміялась, я була щиро здивована. Почувши мене, і він посміхнувся з надією. Я прийняла квітку з подякою. Зачепивши її за вухо, я впустила його.

Потім прийшла черга Берлінга. Коли ми покохались, він заснув поруч. Я дивилась, як він спить, тримаючи руку біля чола. Його пальці легенько ворушились. Уві сні він виглядав так невинно, ніби бридке пташеня. Згадуючи його готовність, я задумалась: чи любили його коли-небудь? Як може хтось зносити таке?

Останньої ночі прийшов Альфрік, тримаючи у руках невелику коробку із слонової кості. Незабаром я почала роздягатись - дивно, я більше не поспішала. Повільно я розстібала защіпки мого халату, дозволивши йому граціозно впасти на підлогу. Гралась своїм волоссям. Я стояла гола перед ним, простягала руки до нього, пропонуючи йому себе.

Якусь мить він спостерігав, а потім заплакав.

Я цього не очікувала! Я опустилась на коліна перед ним, запитуючи: - Чому? О чому ж ти, Альфріку, плачеш?

Він відповів: - Адже я такий потворний, а ти така красива, що я не маю права просити про це.
І простягнув мені намисто.

Я взяла його за руки, потворні, як жаби, у свої власні, тонкі і прекрасні. Я сказала йому: завдяки тобі і твоїм братам і народилась така краса. Ви - прекрасні, адже краса освячує руку свого творця.

Я поклала його руки на свої груди, і він подивився на мене із подивом - його очі були ясно-карими - та посміхнувся.

А потім ми кохались.

Я більше не думала про намисто.

Freya and the Necklace by Thorskegga

Фрейя: http://dragomyra.blogspot.com/2014/06/blog-post.html

Джерело: http://www.thaliatook.com/AMGG/freyjatale.php
Переклад мій. Драгомира