Час після Лугнасаду прекрасний. Літо вже по трохи переходить у осінь. Це помітно. Природа більше не буяє. Вона тихо-спокійно завмирає, а відсутність дощів вже майже місяць лише пришвидшує процес відходження до сну. Сьогодні у страшну спеку ходили збирати насіння: фасоля, горох, кукурудза. Прохолодно було лише у тіні дерев і коли в полі дув вітер. В небі кружляли яструби. Соколи для наших просторів більш звичні, і яструби виглядали велетенськими. Страшно уявити, які ж насправді орли. Думається про те, якими сильними повинні бути ці птахи, які вони насправді величні, спокійні і гармонійні.
У місті мені бракує простору. Мені бракує запахів, неба і спокою. Хоча справи втягують і вибратись погуляти буває важко. Ти не знаєш, куди діти сотні думок, планів, слів. А сьогодні було спокійно. Я хотіла зробити вам декілька фото, щоб показати, щоб спробувати поділитись тим спокоєм. Тільки в якийсь момент мені не хотілось вставати з карімату від перебирання фасолі і одягати сандалі, та й здалось, що жодне фото не в змозі передати відчуття. У фото не помістяться всі ті події і образи, які ти збираєш протягом певного часу. А в нас лунала музика, дув гарячий вітер, у небі кружляли яструби, шелестіло листя кукурудзи (з якої я ще хочу навчитись плести ляльки). Ми сміялись і перебирали зерна, як сотні поколінь жінок до нас: у платтях, босоніж, на гарячій землі. Мені згадались ацтеки, майя і Пачамама. Зерно святе, бо ввібрало в себе всю силу землі, сонця, дощів і вітрів. Воно святе, бо на зовсім висохлих галузках, тверде і таке ж сухе, воно містить у собі життя і воно дарує життя у їжі. В часи, коли не було супермаркетів, зерно відігравало величезну роль у виживанні племені, адже, на відміну від плодів, не гнило. Воно ж залишається поживою для гризунів, які вже скоро наповнять поля і нестимуть зерна до своїх нірок.
Сьогодні було небо. Голубе з рожевим на сході і золоте на заході. З Місяцем і Сонцем. З золотими відблисками на деревах і сизими туманами у низинах.
Немає коментарів:
Дописати коментар