Насправді дуже важливо бути "тут і зараз", заземлятись, бачити, спостерігати. Зараз у колі зору радість, сила і пробудження. Вчуся заново бачити "повну" картинку, не окремі фрагменти навколишньої дійсності, як от птаха, білка, слід чи стежка під ногами. Натомість бачити усе це разом: як сонце "підсвічує" ще нерозкриті листочки, як уся трава між деревами світиться, яке блакитне небо, які чудернацькі вигини у яблунь біля мого будинку, асфальт, автомобілі, і цей простір дерев, трави і сонця. Усе разом. Тоді згадується дитинство і як ми шаленіли, бігаючи саме поміж деревами, вилазили на них і були уважними до дрібниць, помічаючи при цьому усю картинку. Звичайно, що описується це в такий спосіб лише зараз, тоді навряд чи про такі речі думалось. Сьогодні був увесь_день_на_вулиці, робота із квітами в саду, горобці на даху, які цвірінькали про щось своє, а ми їх слухали, бійка горобця і горихвістки прямо в повітрі у мене над головою (це було: нічого собі весна у птахів :) ), пуп'янки квітів, "бубочки"-брунькки дерев, голубе, рожеве, сонячне, вогненне небо і туман у низинах. А ще захід сонця за вільхи, спуск на спочинок величезного розпеченого диску.