До Самайну залишилось

суботу, 24 жовтня 2015 р.

Казка Аматерасу. Талія Тук


Я - автор порядку, Сонце в своєму щоденному шляху. Я дала багато дарів цьому улюбленому світу: плуг, що оре землю, колесо року, святкування, що зближують сім'ї й сусідів - це я бережно виткала у основі світу, поєднала спільноти і впорядкувала Час. Тож він іде, а я зв'язала усю субстанцію цивілізації. Однак -

Кожна старша сестра знає своїх молодших як клопітких і набридливих; я зовсім не можу знести свого брата. Там, де я тихо, він - голосно; де я спокійно, він - бурхливо; де я стійка, він втрачає терпець. На мої засіяні поля він наводить повені, лякає моїх служниць, моє прядиво ріже на шматки. Але він перейшов усі межі одного ранку, коли він увірвався до мого залу, як грім із ясного неба, і в метушні кинув на нас закривавлені шкури коней - що, я впевнена, видалось йому дотепним, - і Вакахіруме, найулюбленіша із моїх служниць, була вбита. А тоді частка його хаосу стала хаосом в моєму серці. Я відкинула прядиво і замкнулась у тихій печері, закривши її вхід великим каменем.

У цьому місці прохолоди і тихої води я врешті віднайшла спокій. Я лягла на вогку землю і занурилась у глибокий сон.

Але це тривало недовго. Мене розбудив шум за входом до печери. Я закричала і почула голос мого брата - він прийшов турбувати мене навіть сюди. Але це не був його звичний голос - чи був? - чи це могло бути? Ближче до дверей звук був ясніший, без жодних сумнівів це були звуки свята: музика, крики і веселий сміх. Як це могло статись? Без моєї роботи світ повинен був зануритись у хаос. Невже мої дарунки були для них такими непотрібними? Знання і мудрість праці з насінням і ґрунтом, невже їх так легко забули?

Я була такою злою, що відхилила камінь на вході до печери, щоб подивитись на це божевілля. І в темряві зими я побачила сяйво. Я вловила золотистий проблиск сяйва небес. Його сяйво і слава вселяли трепет у мене; краса, якої я ніколи раніше не бачила. Забувши свій гнів, я відкотила камінь і ступила назовні.

До дерева було прив'язане невелике дзеркало, а сяйво, що осявало мене, було моїм власним відображенням. Я ніколи не бачила своєї справжньої краси, впійманої, як і я, у ткацтві; у своїй невтомній праці і зайнятих думках я загубила свою особистість.

Навколо мене були привітні посмішки моїх друзів й сусідів, мої подруги у ткацтві теж прийшли всім гуртом, щоб відмовити мене від ув'язнення у темряві. Я ніколи не повинна забувати, що я - одна із ниток прядива.

http://www.thaliatook.com/AMGG/amaterasutale.php
Переклад мій, Драгомира.

Немає коментарів:

Дописати коментар