Кібела. Оракул богинь Т. Тук

Кібела - древня анатолійська богиня (Анатолія займала територію, що приблизно співпадає з територією сучасної Туреччини). Згодом культ Кібели перейняли греки, а за ними - римляни. Поклоніння Кібклі супроводжувалось оргіями з дикими танцями під ритми барабанів та іграми в диск. В Римі такі ритуали викликали деякий осуд, особливо в поєднанні з самокастрацією жерців. Самокастрація відбувалась у честь коханого Кібели - Аттіса.

Аттіс був сином річкової німфи, зачатий, коли його мати з'їла горіх мигдалю. Аттіс був неймовірно красивим і Кібелла закохалась в нього. Богиня взяла з хлопця оббіцянку, що він кохатиме тільки її і ніколи не зрадить. Однак Аттіс закохався в діраду. Коли Кібела дізналась про це, вона зрубала дерево дріади, вбивши тим самим і саму дріаду. В горі Аттіс збожеволів та кастрував себе. Від отриманих ран юнак помер, а з його крові народились квіти фіалки. Є версія, де Аттіс перетворився в сосну.

В честь Аттіса справляли трьохденне свято. Учасники прикрашали сосну фіалками, а потім відправлялись на пошуки молодика. Все це супроводжувалось дикими обрядами. Однак на третій день юнака "знаходили" і сум та горе змінювались на нестримну радість.

Це історія Кібели, що існувала в класичний період. Однак у богині глибокі корені. Історія з Аттісом приєдналась до історії Кібели у досить пізній період і не була відомою до VI ст. до н.е. Сама по собі постать Кібели є досить складною та поєднує у собі історії шумерської богині Кубаби, хуритської богині-матері Хебат, у Древньому Римі її також інколи ототожнювали з Деметрою.

В читанні карта Кібели одночасно вказує на дикість та цивілізацію. Кібела - це те дике в нас, що ніколи не втратиться навіть під впливом цивілізації; вміння поєднувати дикість та цивілізацію. Послання Кібели: "У мене глибокі корені".